Залізні хвости 2: Вусики зими

В більшій степені рецензія буде відштовхуватись від досвіду гри в обидві частини (порівняння не уникнути). 🐭Візуал: Приємна мальовка яка нічим не змінилась після першої частини. Повністю ручної роботи! Анімації як в South Park. Кастомізація присутня як і раніше (одяг та зброя як впливають на фізичні характеристики так і на візуальний вигляд персонажа). Зручна та інтуїтивна мапа. Як і раніше це дарк фентезі, але цього разу вже зимове, чимось нагадує Гру престолів + Кастлванію. Довбані ходаки чи як їх там. Багато самоповторень анімацій добивань ворогів (здається в першій це було різноманітніше). https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3578456512 🐸Музика і Звук: Приємна звучанню музика. Диктора стало набагато більше. І він звучить дуже внушаюче. Звуки боротьби простенькі, але великий плюс що нічого не різало вуха, тож все тут з цим добре. 🦉Сюжет: Тексту тепер стало більше, але сама інтуїтивна оповідь картинками досі присутня. Цього разу ми граємо за нового персонажа, звати його Арло (білий щур). Події розвиваються на півночі, цього разу нас атакують кажани, із тутешнім Графом Дракулою і армією білих ходаків. Задум цікавий але цього разу якось слабкіше відчувалась та атмосфера розпачу. Щодо розпачу, батька гг вбивають в перші ж хвилини гри. Зі старими персонажами ми також побачимось, особливо я був задоволений бо прив'язався до Реджі (гг з 1 частини) більше ніж до новачка. Один поворот подій мені не дуже сподобався бо якось не приємно коли Реджі вбивають якось так слабко, і майже без емоційно, а потім Арло роблять ще й королем. Було б доречніше зробити королем когось з родини Реджі. Сцена після титрів, довго не хвилюйтесь бо Реджі вижив, його знайшли пінгвіни, і скоріш за все ми побачимось з ним в третій частині гри (якщо анонсують звісно). https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3578456805 🦇Геймплей: Тепер по відчуттях більша кількість одягу та зброї, але є але, бо мені зовсім не сподобався тутешній крафт і відкриття нових речей. Стрільба з автонаведенням що плюс. Тепер в грі присутня магія і 4 стихії: Лід, Вогонь, Яд та Блискавка Гак-кішка є, але він такий собі, потрібен тільки для більш мобільного пересування. Збір ресурсів присутній. Додалась ще й тутешня економіка, здобувай ресурси та продавай їх за золото (золота у вас завжди буде вдосталь). Босфайти стали скучнішими. Багато самоповторів. А найгірше в босфайтах це те, що ти знаходиш того боса, а він падло тікає від тебе, і так тричі, і кожного разу ти мусиш до нього добиратись. Дико бісяча штука. Добавили телепорти на мапі, цим самим зекономили мені +- дві години награного часу. 🐣Ситуативне: Українська відсутня в любому вигляді. Та все ж нічого складного в грі немає бо більшість інформації подається малюнками. Грав на геймпаді, керування звичне після першої частини. Якщо ж граєте в цю гру вперше то треба буде звикнути. Грав на легкій складності, тож проходження було приємним. Ачівок тут не так вже й багато, але вони супер легкі. Скажу так, ви без проблем за одне проходження отримаєте всі ачівки, тай це все буквально за 8-10 годин. Ще хотів відмітити що гра коротка, і це для мене було плюсом. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3579740841 🐛Підсумок: Чесно кажучи цього разу я вже вагався ставити грі лайк чи ні. Але схиляюсь до того що гра файна хоч і сподобалась мені менше як перша частина. Раджу купляти гру за ціною нижчою як 300 грн.

Tails of Iron 2: Whiskers of Winter продовжує історію похмурого фентезійного світу, населеного звірячими кланами, де холод і смерть постійні супутники. Цього разу головним героєм стає щуреня Арло — позашлюбний спадкоємець північного клану, який змушений взяти на себе захист кордонів королівства від пробудженого зла. У його долі та характері легко впізнати образ самотнього захисника Півночі, добре знайомий фанатам. Історія розгортається на тлі крижаної стіни, пронизаної загрозою з-під землі, та загострення конфлікту між кланами. Світ гри, просякнутий духом «Гри престолів», занурює в атмосферу, де доля, обов’язок, самотність і тяжкий тягар влади лягають на плечі головного героя. Візуальна частина гри вражає: приємна анімація, похмура й виразна колірна палітра, а також вдало підібране звукове оформлення створюють унікальну атмосферу. Динамічна зміна часу доби підсилює відчуття холоду й безвиході. Бойова система, успадкована з першої частини, залишилась вимогливою до точності та уважності, але отримала низку нововведень. Тепер Арло й вороги можуть застосовувати стихійні атаки — вогонь, отруту, лід і електрику, які накладають негативні ефекти та зменшують простір для маневру. Активно використовуються витратні предмети, зокрема точило для посилення шкоди й чотири типи пасток, що частково компенсують агресивність ворогів. Однак криві хітбокси й непередбачувані таймінги атак ускладнюють контроль персонажа. Хоч у грі багато зброї й броні, більшість спорядження залишається невикористаною через складність підбору під кожну битву. Додаткові боси повторюються, змінюючи лише зовнішність і стихії, а їхня здатність тікати з арени змушує довго переслідувати їх по мапі. Сюжетні компаньйони майже не допомагають у боях, а система виживання й будівництва табору не додає глибини. Подекуди зустрічаються баги та софтлоки, що особливо дратує на тлі високої складності. Попри чудову атмосферу та якісну подачу, Tails of Iron 2 — це радше крок убік, ніж уперед. Баланс бойової системи — основи ігрового процесу відчувається зламаним. Гра може сподобатися фанатам оригіналу та тим, хто готовий миритися з механічними недоліками заради сюжету, щоб дізнатися фінал цієї напруженої історії. Усім іншим варто спершу звернути увагу на першу Tails of Iron — більш відшліфовану, чесну й цілісну гру.

щур взяв меч і зробив геноцид кажанам