Кончена дрочильня, а не гра. Я витратила купу часу й сил, щоб хоча б вибити з цього лайна досягнення, але розробники своїми патчами не дають мені й цього зробити. Ще ніколи я не починала гру з такими неймовірно позитивними емоціями і не закінчувала з лютою ненавистю до всього живого. Дякую розробникам за новий досвід і життєвий урок, що ніколи не варто робити передчасних висновків.

Thank you for the beautiful game. But I'm very sad that there's no Ukrainian localization. Hope, you'll make it some day.

Після такого старту від молодої студії, яка складається з тридцяти осіб, я б на місці японців не на жарт почав би нервуватися. Французи з двох ніг увірвалися на, здавалося б, святу землю jrpg і показали як можна ще більше урізноманітнити геймплей покрокових боїв. Я б не сказав, що це щось кардинально нове та оригінальне в геймдеві, але такий мікс з ігрових механік я ще не зустрічав. Сюжет гри розвивається дуже стрімко. Ми учасники чергової експедиції до невідомих земель ціллю якої є знищити загадкову художницю, яка кожен рік пише на камені нове число і всі люди цього віку миттєво вмирають. Чому чергова? Та тому, що це вже, приблизно, 67-а спроба, а живим звідти ще не повертався ніхто. Якщо перші експедиції складалися з цілих флотилій, то тепер охочих збирається зовсім не багато, бо людей залишилося дуже мало, а погоджуються на авантюру лише ті, кому жити залишилося найменше. Щоб не вдаватися в подробиці з можливими спойлерами - це одна з тих небагатьох ігор, яка лише одним прологом змогла довести мене до сліз. Місцями буде здаватися, що історія повністю передбачувана і Вам з самого початку все зрозуміло, але та кількість твістів, що буде потім повністю переверне Вашу уяву. Особливо це відчувається в режимі “Нова гра+”, коли вже знаєш хто, що, як, куди і звідки. Короче, це той випадок, де краще “один раз побачити, ніж 100 разів почути”. Рівень драми максимальний. А тепер до найцікавішого, що є в цій грі. Геймплей в нас покрокова тактика, але незвичайна, а з QTE елементами. Що це таке? На відміну від класичних покрокових боїв типу Persona, де ми просто обираємо дію та ціль, тут потрібно вчасно натискати потрібні кнопки під час кастування, щоб ще більше їх посилити. Це якщо говорити про атаку. Захист в грі реалізований ще цікавіше. Під час ходу противника потрібно так само в потрібний момент натискати клавіші для того, щоб не отримувати шкоди. Всього є 4 типи ухилянь: штраф 17к грн, Тиса, інститут, троє дітей додж, парирування, стрибок і градієнт-додж. Два останні супроводжуються окремими анімаціями ворогів і тому є ситуативними та більш простими. А ось додж та пері - основа захисту. Додж простіше, оскільки має більше вікно для реакції, але ніяк не винагороджується на відміну від пері. Пері - найскладніше, що є в грі, оскільки використовувати його потрібно чітко в потрібний момент, а комбінації босів варіюються від 1 до 20+ ударів за один хід з різними таймінгами. Тут навіть маестро Міядзакі взявся б за голову вчити мувсети деяких босів. Але пері добре винагороджується, особливо в перших двох актах гри. За кожне пері з комбінації отримуєш очко мани для абілок, а за пері всієї серії наноситься контрудар. Особисто для мене, головною проблемою парирування були навіть не різні таймінги босів, а саме їх візуальна модель. Часто ворог це “незрозуміле щось”, який має абстрактну форму якоїсь фігури і побачити момент атаки в таких неможливо. В такі моменти на допомогу приходить звук. Більшість таких ворогів мають специфічні звуки перед або під час атаки, які допомагають в парируванні. Іноді доводилося просто закривати очі, щоб ніякі дії на екрані не відволікали від ритму. Якщо в тій же Персоні або Брамі під час ходу противника можна сходити чайок заварити чи сміття винести, то в Експедиції потрібна максимальна концентрація, оскільки я дуже сумніваюся, що гру вийде просто “зафейсролити” навіть на найнижчій складності. Активних персонажів на полі бою може бути не більше трьох. У разі смерті основної групи можна продовжити бій за тих, хто залишився у запасі. Кожен персонаж має якісь свої певні особливості та унікальну механіку на яку потрібно опиратися під час комбінацій. Якісь персонажі мають кращу синергію між собою, а якісь гірше, але комбінувати їх можна по різному в залежності до вразливостей конкретних босів. Прокачка і розвиток здійснюється у кілька етапів. Найперше - це дерево навичок, яке існує в більшості ігор. Вбиваємо ворогів, отримуємо експу, качаємо різні скіли. Паралельно з цим за рівні отримуємо очки для покращення статів (хп, атака, захист, шанс на критичну шкоду, тощо). Зброя крім звичайного рівня шкоди має ще множники, які залежать від тих самих статів. Короче, все як у Міядзакі. Ну і найскладніше у прокачуванні - піктоси та люміни. Піктоси розкидані по всьому світі. Це щось типу талісманів, які дозволяють відкривати додаткові пасивні навички в окремого персонажа. Щоб “встановити” одну або декілька пасивок потрібні “пусті місця” для них - люміна. Люміну можна знайти в локаціях, купити в торговців, отримати з босів або квестів. Чим більше лічильник люміни на конкретному персонажі, тим більше пасивок можна додати. Саме це є основою білдів в “ендгеймі”. За допомогою цього можна зробити з персонажа або “танка”, або імбу, яка буде ваншотити будь-якого боса. Візуальна частина - моя повага. Якщо Вас ще не нудить від “схожості” ігор на UE5, то локації викличуть захоплення. Якщо присіпатися, то можна помітити “безкоштовні” ассети, але стиль і антураж нівелюють це відчуття повністю. Відмічу ще доволі чималий бестіарій, хоча розробники іноді балуються “реюзом” тих чи інших босів по кілька разів, але різними по статам. Цікаво пояснили і “лорно” обґрунтували прапори (аналог вогнища з ДС) і різні допоміжні елементи під час дослідження карти. Музикальний супровід це тупо супер-мега-ультра-гіга топ. Про що говорити, якщо я весь їх OST вже кілька днів слухаю на репіті. Контенту в грі вистачає. Вона не така вже і маленька, але задушити або набриднути не встигає. Сюжет проходиться доволі швидко, кілька сайд квестів, кілька міні ігор по типу смуги перешкод і тенісу, щоб отримати купальники (косметичні елементи). А для самих емоційно нестабільних, по законах класичних jrpg, є кілька наглухо відбитих “ендгейм” босів, які легко і доступно розкажуть хто тут головний. На таких можна натрапити під час проходження сюжету, але, особисто я, не рекомендую витрачати на них останні нервові клітини, а просто запам’ятати їх геолокацію і повернутися після закінчення сюжету. Замість цього пропоную заромансити когось з персонажів. Боліти буде так само, але тут хоча б шанс на успіх є. До мінусів можу віднести тільки два моменти: відсутність карти локацій і відсутність журналу завдань. Реально важко з моїм топографічним кретинізмом бродити лабіринтами в пошуках артефактів або шукати, який сайд квест я виконую, а який виконав випадково раніше. В Міядзакі ці два моменти необов’язково було копіювати. Ну ще б фаст тревел по всьому світі, але то я вже мовчу, бо і так багато хочу від життя. Лайфхак: в локаціях головна сюжетна дорога майже завжди якось підсвічується чи виділяється ліхтарями або вогниками. У підсумку скажу, що цьому проєкту вдалося сильно вразити мене у всіх аспектах. Я вже давно не покладаю на нові релізи завищені очікування, щоб потім не розчаровуватися, але до останнього мене не покидала думка, що це буде чергова мобільна дрочильня з купою циферок, автоматизацією і всяке таке. Зараз же можу сказати, що це сильний представник на GOTY. Чому? Достатньо оригінальна історія з сильними твістами, шикарна постанова кадру та і світ в цілому, цікавий мікс з ігрових механік, не ремейк/ремастер, не сиквел/приквел/франшиза, молода студія. Ось який продукт можуть створити кілька креативних людей з обмеженим бюджетом у відкритому плаванні і, саме головне, без тиску і контролю видавця. Хто знає, можливо у майбутньому у jrpg з’явиться прямий конкурент у вигляді frpg.

Коли один поліг - ми просуваємось. Мабуть це гра року. В ній все добре від сюжету й механік, до різноманітних біомів й музики. Гру можна проходить у довільному темпі й не дуже переживати за брак часу. Краще що можна знати про гру перед початком - це не знати нічого. Наступний день прийде! За тих, хто лишився позаду! Для тих, хто прийде після.

Впевнений, що саме через цю гру, а точніше наплив гравців, стався блекаут в Іспанії. Через цю гру і Облівіон звісно ж. Люди дуже активно всі ці дні насипали позитивні відгуки. Можливо навіть витрачаючи на це більше часу ніж на саму гру, судячи по відсоткам на здобутих мною ачівках за 20 годин. Саме тому почну з мінусів, бо вони тут є. Перше, що потрапляє в очі - графіка. Вона слабенька. Я розумію, що це невелика незалежна студія. Та і я спокійно до цього відношусь, але треба відмітити - по сучасним міркам вона відстає. Хоча сама картинка дуже гарна, дизайн оточення і локацій дуже стильні і виразні. Теж саме з дизайном рівнів: вони просторі і їх цікаво досліджувати, вистачає і секретів, і шорткатів, але то тут, то там постійно натрапляєш на невидимі стіни, хоча на схожому місці в іншій частині локації ти легко там міг спригнути, або навпаки залізти на виступ - і таких місць вистачає, котрі трошки збивають. Але найнеприємніший момент - це освітлення в деяких місцях, а саме його відсутність - тупо непроглядна пітьма. Настільки, що я в налаштуваннях гри повністю прибирав контрастність, щоб побачити хоч щось. Таке в мене вперше за весь ігровий досвід. До того ж у головного героя іноді вистачає бажання дістати щось типу ліхтарика, щоб хоч трохи підсвічувати собі шлях, але чомусь він це робить не всюди, де є темрява - це якщо повернутись до геймдизайну. І до сюжету із лором. Гра зі старту поглинає цікавим світом і густою меланхолічною атмосферою - це правда. Вступ холодними руками тримає тебе під водою поки ти не перестаєш дихати. Але потім починають з'являтись вороги-міми, кольорові пензлики, що говорять, францюзькі наряди з беретами та багетами та купальні наряди - і ти розумієш, якщо замінити весь візуал на анімешний стиль - то гра перетвориться на generic jrpg. Без образ, я вельми полюбляю це, і багато торкався в різних місцях цей жанр, а восьма фіналка для мене - це любов. Але! Мені все ж хотілось би бачити хоча б більше нарядів для персонажів, котрі хотілось би вдягнути, і котрі виглядали б відповідно до ніби похмурої (місцями) атмосфери гри. Бляха, та розробники навіть сни героїв тут зробили по типу чорно-білих французських арт-хаус кінох середини ХХ століття, як в кінотеатрах GTA V xD. Коротше, абсурду тут виявилось більше, ніж здавалось спочатку. Але воно і не погано. Головне - я попередив. Ще по мінусам: - Жахлива система збережень - чекпойнти - це ок, але тут вони криві. Я використовую лут перед бійками з деякими босами, бо коли щось підіймаєш - спрацьовує автосейв. Це особливо відчувається на глобальній мапі. - Бій тут хоч і крутий, але і тут бувають підстави. Дуже бісить те, що коли обираєш склянку щоб полікуватись завжди для застосування по замовченню обирається член паті, котрий по середині, а не той, котрим ти зараз обираєш хільку. І коли ти все робиш швидко, то можна випадково вилікувати не того. Чи заважає вказане мною отримувати задоволення від гри? Взагалі ні (окрім проблем з освітленням). Гра затягує і сюжетом, і геймплеєм. Прогресія відчувається чудово. А от де гра розкривається на повну - це бій. Сутички захопливі і динамічні. Навички героїв цікаві, у кожного унікальні, і поєднувати їх для максимальної ефективності - максимум задоволення. QTE ухилення і контр-атаки мені тут до вподоби, додають приємну напругу в покроковість. А те, як виглядає все це і звучить - феєрія. На окрему увагу заслуговує музика - дуже вдала, підкреслює настрій в різних локаціях і навіть запам'ятовується. Мені подобається такий розвиток жанру. А через таку увагу до гри, можливо ми отримаємо ще подібних проєктів. P.S. ра ще не прйдена, тож можливо в тексті ще щось зміниться.

Чому вам треба зіграти в Clair Obscur? Я не буду описувати, просто ТРЕБА. 9.5/10

masterpiece, game stole my heart music hits so hard plot - "wipes tears" cosmetics - oui baguette baguette baguette (totally not a Verso simp, nonono)

Гра вонючий симулятор вчасного натискання кнопок. Гівно. Кому подобається грайте.

Разьйоб

Нехай я не цікавився за інші цьогорічні тайтли, але для мене це абсолютно точно і чітко GOTY, або й взагалі найкраща гра на найближчі 5 років. Тут ідеально практично все - музика, сюжет, анімації, графіка з артдизайном, бойовка і багато інших аспектів. Головний композитор (котрого відкопали десь на локальному французькому форумі) написав 8 годин саундтреку, в котрому поганих треків просто немає. Є просто гарні, є чудові, є шедевральні, але поганих чи бодай просто посередніх нуль. Посеред битв часто забиваєш на ходи і тупо заплющивши очі качаєш головою в такт. Серед саундтреків сюжетних босів абсолютно усі тупо найкращі, і після завершення гри я ще довго слухатиму музику окремо просто на фоні. Сюжет- absolute cinema. Персонажі гарно розкриваються, є неочікувані повороти, і загалом в кінці гри прийдеться зробити тяжкий вибір. Вперше у житті гра змусила мене заплакати(( Локації дуже круті, як візуально так і концептуально. Бойовка - мені особисто все зайшло. Кожен персонаж має свою унікальну core механіку котра змушує тебе по своєму обігрувати послідовність ходів. Dodge/parry взагалі серед причин, чому мене зацікавила гра, бо ідея суто покровокої бойовки мені не дуже подобається, а можливість скористатися механічниими навичками й реакцією якраз задовільняють потребу. Стосовно інших аспектів - анімації на висоті, персонажі дуже красиві (як жінки так і чоловіки). Самі рухи персонажів і деяких босів своєю хореографією перетворюють сцену битви на танець смерті замість грубого і неотесаного обміну ударами. Загалом, якщо враховувати режисуру катсцен, то без бойовки гру можна сприйняти як такий собі інтерактивний фільм) Єдиний недолік котрий можна хоч якось підмітити - десь на 20 годині бойовка стає одноманітною. Кожен файт з незнайомим ворогом за 1-2 спроби можна спокійно прочитати паттерни атак ворога і далі просто спамити своїм заготовленим білдом. Таак, це все одно круто прикольно, але всі битви починають проходити по однаковому сценарію. Якщо 96% позитивних відгуків для вас не є показником, то навіть не знаю що вам сказати... Гра варта 200% своєї вартості.

Світ Clair Obscur: Expedition 33 - це сюрреалістичний витвір, де краса й трагедія переплітаються в кожному куточку.

Гравець опиняється в Люм’єрі - останньому місті людства, яке щороку втрачає частину населення через загадковий ритуал Гоммаж: художниця-божество, відома як Художниця, малює число на моноліті, і всі, чий вік йому відповідає, зникають без сліду. Головний конфлікт - це не битва героїв проти зла, а зіткнення ідей, де кожна сторона має свої болючі причини.

Основи сюжету

Гравець керує членами Експедиції 33 - останньої надії людства зупинити Художницю й розірвати цикл смерті. Але згодом з’ясовується, що світ, у якому відбуваються події, - це полотно, створене з болю й спогадів реальної жінки на ім’я Аліна. Вона втратила сина Версо у пожежі, і, не витримавши горя, створила цей світ щоб зберегти його душу.

Теми та символізм

Гра досліджує горе, пам’ять, втрату та прийняття. Гравець поступово розуміє, що боротьба - не лише проти зовнішнього ворога, а й проти внутрішніх демонів. Світ Clair Obscur - це не просто фон, а живий символ болю, надії та мистецтва, що ожило. Наприклад, Маель хоче зберегти світ, навіть якщо він штучний, бо для неї ці люди - справжні. Водночас Версо прагне покласти край нескінченному циклу болю, навіть якщо це означає знищення всього полотна. Обидва мають рацію... і обидва помиляються.Гравець постійно стикається з моральними дилемами: чи варто рятувати світ, якщо він - лише картина? Чи мають "намальовані" люди право на життя? Чи можна виправдати масове знищення заради "справжньої" реальності? Ця амбівалентність - серце сюжету. Гра не дає простих відповідей, а натомість змушує замислитися: чи не є ми самі творцями своїх світів і моральних меж?

Геймплей

Це унікальне поєднання покрокової тактики та реального часу, яке змушує гравця бути не просто стратегом, а й активним учасником кожного бою. Це не просто JRPG - це інтерактивна драма, де кожен бій - як сцена з театру. В цілому не хочу багато говорити про геймплей, він своєрідний і об'єктивно не для всіх, кожен гравець сам повинен вирішити чи подобається такий жанр. Але навіть в моєму оточенні є люди які ніколи не торкалися JRPG і все одно отримали купу емоцій після проходження.

masterpiece 10\10

Який же я, сука, гой, спочатку в 2023 прогріли на їбану Boring Game 3, а тепер ця поєбєнь

Expedition 33 - або не купляй поки не прочитав мій відгук

Взагалі як на мене гра шикарна але є величезне АЛЕ. З плюсів тут цікава, оригінальна бойовка (ну я особисто такої ще не зустрічав), тут просто шикарна музика, красива історія і персонажі. Та і це логічно не задаром же в гри такі позитивні відгуки правда ж? Але....але для мене ця гра просто розчарування року... І тепер по порядку. Бойовка тут прикольна але навіть на середній складності є місця які ти без парирування просто не пройдеш, натомість якщо вміти вчасно натискати кнопку ти зможеш перемогти любого незважаючи на прокачку і персонажів. Ще майте на увазі що побочні боси тут порвуть твій пукан набагато сильніше ніж сюжетні. А є один мінібос який безкінечно ходить і перемогти його можеш тільки наносячи йому урон під час парирувань. І до цього всього урон більшості серйозних противників такий що він вбиває з 1-2 попадань а в одній атаці їх може бути хоч 10. Анімації ударів тут запутані тому складного противника ви переможете тільки після того як відлетитие від нього разів 5 і завчите його атаки. І я не хейтер парирувань але мені подобається коли це один із прийомів а не основа основ. Ще до всього тут відсутня мінікарта і свої мітки. Хочеш повернутись пізніше в якесь місце? Правильно бери і запам'ятовуй хаха. І саме головне від чого в мене просто нереально згоріло..... Коли я почав грати я офігів від атмосфери і сюжету. Коли я пройшов перший акт я офігів ще раз. Наскільки ж був крутий і захопливий сюжет на початку що хоч все і банально ти сопереживав героям, ти відчував атмосферу тяжкого становища героїв. Але пройшовши другий акт я вже офігів в не негативному значенні. Щоб без спойлерів писаки і розробники просто по суті обнуляють все що було до того. Закінчивши другий акт мені стало просто байдуже (гидко) на ту маячню і сімейні страждання які там відбувались. Закінчення сюжету просто робить беззмістовним все що було до того... Моя вам порада, якщо вам не байдуже на сюжет і героїв то просто видаліть гру перед кінцем другого акту, тоді ця історія залишиться у вашій пам'яті трагічною і красивою історією а не беззмістовним брєдом...

ABSOLUTE PEAK

Розчарований. Сюжет просто вистрибує у вікно наприкінці другого акту, разом з причинами переживати за світ та більшість персонажів у грі. Персонажі на яких фокусується історія гри в останньому акті просто неприємні і мені було якось все одно на їх сімейну драму.

Там щось про глибокий сюжет писали. Не помітив. Покрокові бої, це найгірше що придумали в іграх. Жаль що витратив забагато часу, намагаючись зрозуміти за що її хвалять. Краще витратив б ці гроші на щось цікавіше.

Nice but endings sucks

💢 Attention !💢 📌 Суб'єктивна думка! Особистий досвід! Не істина в останній інстанції! А ще Dark Souls від світу jRPG! 📌

Grief is not a burden that needs to be carried alone.

👉 Для опису таких ігор, як Експедиція 33, існує окреме слово - феномен. Бо тільки так можна хоч якось описати те, як команда з кількох колишніх вихідців із Ubisoft, джуни без серйозного досвіду в ігровій індустрії та люди, яких знайшли завдяки форумам, змогли не просто разом зібратися, спланувати і довести до релізу гру, але й стали центром загального обговорення, продали мільйон копій за перші три дні, тоді ж отримали пропозиції на створення екранізації та численні номінації на GOTY. І це вже не говорячи про те, що озвучку для їх творіння робили не аби хто, а, поміж інших, Енді Серкіс, Чарлі Кокс, Дженіфер Інгліш та Бен Старр, тоді як звуковий супровід Експедиції це чи не пік ігрових саундтреків, геймплей є фантастичною і захопливою мішаниною з жанрів, а сюжет в кінці кожного акту змусить вас сидіти з відвислою щелепою. 👉 Як і нещодавній The First Berserker Khazan, це була та гра, від якої я нічого не очікував, і яка до релізу знаходилась десь на периферії мого ігрового інтересу, однак побачивши, наскільки це феноменальне творіння, я, звісно ж, не міг пройти повз. І без зайвого пафосу скажу, що це одна з найкращих ігор, в які я грав. Ні, не в цьому році. Взагалі за весь час. Чи є в грі недоліки? Очевидно що є, як і в будь-якій іншій. Але це настільки неймовірне творіння, що про них забуваєш майже одразу і взагалі не згадуєш. Експедиція 33 - це саме те, чим мають бути ігри, не обмежені бюрократією видавців, ефективними менеджерами чи самими розробниками, загнаними в тісні рамки “обережних проєктів за перевіреною формулою”.

💊 Сподобалась рецензія? Підписуйтесь на куратора MIZMAZE щоб знайти для себе ще більше чесних, авторських оглядів. Та не забувайте про свою родину! 💊

When one falls. We. Continue.

🎭 Clair Obscur демонструє дивний світ, що нагадує Францію за часів “Прекрасної епохи”, але в цьому світі життя вирує лише в частину міста з назвою Люм’єр. Майже 67 років тому сталась подія, відома як Розкол, внаслідок якої існуючий світ було розбито на фрагменти і одна з частин Люм’єру була відділена від основного континенту. В той же час з’явився загадковий моноліт, біля якого можна було спостерігати величезну постать, котру прозвали Художницею. 🎭 Раз на рік Художниця малює на моноліті нове число, починаючи з сотні та з кожним разом зменшуючи його на одиницю, що стає причиною явища, відомого як Гоммаж. Люди, вік яких співпадає з числом на моноліті, просто назавжди зникають у вихорі пелюсток і таким чином, мешканці Люм’єра приречені з самого свого народження, а населення міста з кожним роком лише зменшується. 🎭 Однак не всі готові змиритися з невідворотністю смерті та короткими роками життя, а тому кожен рік, одразу ж після гоммажу, організовуються експедиції на континент, кінцева мета яких - зупинити Художницю та розірвати цей цикл смертей. 67 підряд років експедиції відправлялись в один кінець, не здатні зупинити невідворотнє, але, принаймні, спроможні прокласти шлях для тих, хто прийде за ними. Тепер же настав час Експедиції 33 і, цілком можливо, що цього разу все буде по-іншому… 🎭 Якщо ви думаєте, що Clair Obscur це чергова типова jRPG про битву з якимось божеством та порятунок світу завдяки силі дружби то ви дуже сильно помиляєтесь. Основною темою гри є скорбота, те, як вона проявляється і впливає на життя та мотивацію людей, що гра майстерно розкриває в кожному з актів, водночас уміло переводячи фокус з проблеми виживання людства на трагедії окремо взятих героїв. Це не є чимось новим для жанру, але диявол ховається в деталях і саме деталі роблять історію гри водночас фентезійно-глобальною та приземлено-інтимною, завдяки чому вона здатна зачепити почуття більшості людей.

For those who come after, right?

📊 Елементів, які авторам вдалося запхати в гру, дійсно багато - починаючи з партійної покрокової jRPG та адвенчури і закінчуючи ритм-грою, соулслайком з парируваннями а місцями навіть шутером. Основа в вигляді jRPG із партією з трьох героїв та покрокової бойової системи тут доповнюється необхідністю підсилювати свої прийоми за допомогою QTE та використовувати парирування чи ухилення з метою уникнення шкоди, що змушує вчити таймінги атак ворогів, прямо як в якихось соулсах. 🔗 Все це неймовірно поглиблюється завдяки системі піктосів, що є, по суті, одночасно і бронею, і аксесуарами. І хоча кількість слотів для них обмежена, а їх активні характеристики впливають на числові показники персонажів, кілька проведених боїв з екіпірованим піктосом відкривають його пасивну особливість для всіх героїв - достатньо лише витратити трохи спеціального ресурсу. Таким чином гра дозволяє створювати найнеймовірніші білди та навіть повністю ламати баланс, якщо у вас виникне таке бажання і буде вільний час. 👓 Персонажі ж вийшли вельми різноманітними геймплейно, адже крім атак різних стихійних видів та спеціалізацій типу “мілішник” або “хілер”, кожен з них має якусь свою особливість, довкола якої обертається геймплей. У когось це шкала стилю (ага, прямо як в Devil May Cry), що може підсилювати прийоми і впливати на шкоду, хтось навішує мітки на ворогів чи має спеціальні бойові стійки, ну а дехто взагалі може збирати частини тіл ворогів щоб потім в стилі Персони перетворюватися на них в бою і використовувати їх же здібності. Це все доповнюється цілими деревами прокачки в кожного персонажа, можливістю майже в будь-який момент перерозподілити очки характеристик та приємною системою зброї, де замість того, щоб, приміром, постійно міняти мечі на більш потужні, кожен з них має унікальні характеристики і все залежить від того, який стиль гри ви самі для себе оберете.

Which is worse? To die or to be the one who survives? To grieve? Or to be grieved?

🎨 Clair Obscur це одна з небагатьох ігор на Unreal Engine 5, яка чудово оптимізована і при цьому має просто фантастичний візуал, де далекі краєвиди світу, що зазнав катастрофи, при більш детальному огляді перетворюються на руїни міст, древні поселення, незвичного кольору ліси, летючі острови, поля битв, підводні простори чи навіть безодню. Обличчя персонажів передають найдрібніші емоції, тоді як дизайн ворогів місцями вражає химерністю, а інші мешканці континенту вийшли вельми колоритними. Незважаючи на те, що до рівня ААА Експедиція 33 не дотягує, це все ще одна з найкрасивіших сучасних ігор з величезним різноманіттям локацій, що не може не вражати. 🎷 Особисто для мене саундтрек гри одразу ж залітає в топ 10, а то навіть і топ 5 найкращих саундтреків з ігор і це ще при тому, що я майже не володію французькою. Але, гадаю, це черговий доказ того, як музика здатна долати мовний бар’єр і доносити емоції творців. Ну а якщо знати тексти пісень, то можна взагалі вважати звуковий супровід шедевральним. Une vie à t'aimer - один з найкращих треків в іграх. [b]Clair Obscur: Expedition 33 – це: 👌 Ейфелева вежа курця 👌 Футфетишист як ігровий клас 👌 Парирування в стилі “хто не скаче - той моcкaль” 👌 Знайомий присмак Елден Рінгу 👌 Обов’язковий пляжний епізод 👌 Еск’є, мон амі 👌 Звичайне кишенькове піаніно 🔷 Справжнє відкриття не те, що цього року, а мінімум кількох останніх років, фантастичне поєднання різних ігрових жанрів, багатошаровий сюжет, що дивує до самих фінальних титрів і викликає цілу бурю емоцій, а також фантастична робота над тим, як світ гри виглядає та звучить. Творчість, не обмежена сучасним корпоративним світом, приклад того, яким має бути справжнє мистецтво та одна з найкращих ігор в які я коли-небудь грав. Чи варто говорити щось іще? 🔷

🔰 Діагноз – What will you paint? 🔰

https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

Цей проект я примітив для себе ще з перших трейлерів. Щось мене у ньому зачепило: чи то музика, чи то візуал… Уже навіть сам не пам’ятаю. Але я звик довіряти своїм відчуттям. Подобається трейлер - беру. Рідко коли вони мене підводили. Так я у свій час відкрив для себе багато прекрасних ігор, у які ніхто не вірив. Серед них A Plague Tale: Innocence, яку багато хто розпробував згодом та Banishers: Ghosts of New Eden, яка особисто для мене стала найкращою оригінальною грою минулого року. Обидва ці проекти мали мізерний бюджет, але розробники горіли ідеєю створити неймовірно якісну гру. І вони створили ігри, які мене вразили. А от “Експедиція 33” вразити мене не змогла. Вона мене роз’є*ала настільки, що я не вагаючись пройшов її три рази підряд, адже мені хотілося більше. І зараз я розповім вам чим вона підкорила моє серце. Оповідь переносить нас у вигадане місто Люм’єр, яке базується на образі Франції 19 сторіччя. Місто малесеньке і крім нього майже нічого не існує після так званого розлому, який стався 67 років тому. Однак у ньому все ще живуть люди. Живуть і намагаються радіти життю, незважаючи на всі обставини, які їх оточують. А обставини тут дійсно неймовірно жахливі. Дуже далеко від міста стоїть гігантський моноліт, на якому яскраво світиться цифра. Раз на рік прокидається таємнича художниця і змінює цю цифру, роблячи її меншою на одиницю. Усі люди віку цифри на моноліті помирають, розчиняючись у повітрі. Кожного року Люм’єр посилає до моноліту так звані експедиції. До них входять люди, які мають зникнути наступного року. Себто, до експедиції 33 входять люди, яким зараз 32. Завдання цих експедицій - спробувати дістатися до художниці і зупинити процес її щорічного малювання. І от наш головний герой - хлопець на ім’я Густав - разом з купою інших людей вирушає до моноліта. А от що на них всіх там чекатиме я вам не розкажу, адже без спойлерів зробити це практично неможливо. Та й не треба воно вам. Такий сюжет пишеться раз на десятиліття. Його треба пробувати самостійно. Сценаристці Дженніфер Сведберг-Єн я готовий цілувати руки. Вони створила неймовірно захопливу історію у фантасмагоричному світі, яка мінімум двічі за час проходження буде ламати усі стереотипи про наратив. Місцевий сюжет рве шаблони і робить це настільки уміло, що навіть не можеш приколупатися до цих змін. При повторному проходженні ти підмічаєш безліч деталей, які не помітив раніше і розумієш: той чи інший сюжетний хід був добре продуманий і на нього усе вказувало. Неймовірна увага до деталей! Персонажі теж прекрасні. Головних героїв у нас тут шість і кожен з них по-своєму особливий. У них свої характери, свої мотивації і свої страхи. Не кожен з них пішов у експедицію для того, аби зупинити художницю. Дехто переслідує свої власні цілі. Діалоги шедевральні. Персонажі розкриваються поступово, як у звичайних сюжетних катсценах, так і у необов’язкових розмовах в таборі. Коротше кажучи, я може ще довго говорити про сюжет, адже він неймовірний. Але сенсу в тому мало. Пробуйте самі! Місцевий геймплей — це покрокова тактика, як у JRPG, проте подана у доволі незвичному та свіжому ключі. Основна відмінність полягає в активному використанні QTE, що капець як сильно підвищує рівень занурення у кожну бійку. На відміну від класичних покрокових бойових систем, де достатньо просто обрати ціль і здібність, тут кожна атака супроводжується невеликим "міні-іспитом" — натиском певних клавіш у строго визначений момент. Це дозволяє не просто виконати дію, а й суттєво її підсилити, якщо ви були уважні та швидкі. Якщо зафейлите QTE - нічого страшного, дамаг теж пройде, але його буде трішки менше. Хоча, ок, на*обую трішки: інколи не варто фейлити, адже Люне, до прикладу, може йо*нути спелом себе, а ще один персонаж просто відмовиться атакувати. Проте справжній виклик приходить під час ходу ворога. У цій грі оборона — це повноцінна механіка, яка вимагає концентрації, рефлексів і навіть певного музичного слуху. Щоб уникнути ушкоджень, потрібно вчасно натискати клавіші для ухиляння або парирування — інакше по вас точно влучать. І знаєте що? Існує цілих чотири типи ухилень! Класичний відскок, парирування, стрибок і градієнтний захист. Останні два мають окремі анімації й зазвичай застосовуються в унікальних ситуаціях. А от ухилення та парирування - це ваші основні друзі, які вам доведеться ідеально освоїти. Але в чому їх різниця? Усе до банального просто, але в той же час цікаво. Ухилення легше у виконанні через більше "вікно" для реакції, але воно не дає жодної нагороди. Парирування, натомість, — це найскладніша, але й найвинагороджуваніша механіка гри. Вороги можуть виконувати серії з 1 до 20+ ударів у межах одного ходу, кожен із власним таймінгом. Вивчення комбінацій босів — це справжня справа для терплячих. Однак коли ти після години траїв нарешті розумієш патерн того чи іншого боса - ти кайфуєш. Нарешті пальчики починають натискати кнопки інстинктивно, орієнтуючись на анімацію ворога або на звук, який іде перед тією чи іншою атакою. У бою одночасно можуть брати участь до трьох активних персонажів. Якщо вони гинуть — у гру вступає резерв, що дозволяє продовжити бій без повного програшу. Кожен герой має свою унікальну бойову механіку та особливості, які визначають їхню роль у команді. І коли я кажу про особливості, то тут дійсно ви маєте окремих персонажів. Одна має три стійки і з кожної б’є з різно силою. Інший, як Данте із DMC, вносячи шкоду і не отримуючи її взамін, підвищує свій ранг, а разом з ним і демедж. А є ще один чувак, тупо лудоман, у якого рулетка в правому куті екрана є і потрібно підбирати скіл під знак, який випав на рулетці. Тут про кожного персонажа можна писати есе, настільки вони глибоко пропрацьовані в неймплейному плані. Система розвитку тут реально глибока й цікава. Починається все з класики — дерево навичок і характеристик. Б'єш ворогів, отримуєш досвід, відкриваєш нові скіли. Плюс руками розкидаєш очки в хп, атаку, крит, швидкість тощо. Зброя теж залежить від статів: чим краще підігнаний білд, тим сильніше вона б’є. Але фішка не в цьому. Справжня магія — це піктоси і люміни. Піктоси — як талісмани, що дають пасивки. Люміни — це слоти для них. Зібрав більше люмінів — можеш вставити більше пасивок. І тут вже починається справжній кайф: хочеш зробити танка, який усе тримає — легко. Хочеш ваншот-машину — без проблем. Головне — правильно зібрати комбінацію. Треба вже закруглятися, а ще так багато чого хочеться сказати. Супротивники неймовірні. Кожен з них має унікальні патерни атак та підхід для свого власного знищення. Хтось простіший, а хтось важчий. У когось три атаки в комбо, а у когось десять. Боси шикарні, як з точки зору дизайну, так і з точки зору геймплею. Візуально гра виглядає шедеврально. Персонажі дуже красиві, лицьові анімації та міміка просто неймовірні. А локації… Боже ж ти мій! Мало того, що жодна з нових не схожа на попередню, так вони ще й виконані неймовірно круто. Скрізь купа деталей, тіла учасників попередніх експедицій, монстри, які снують туди сюди. Світ роздроблено на частини, літають якісь уламки і так далі. Ну просто хочеться зупинятися на кожній локації і роздивлятися усе навколо. А звук… 8 годин авторської музики для цієї гри зробили свято моїм вухам. Тема Люм’єру на повторі звучить уже два тижні і не набридає. Геймдиректор проекту Ґійом Брош залишив Ubisoft… бо йому стало нудно. Великі проекти перетворилися на рутину, зник драйв і пристрасть. Тож він вирішив почати все з нуля — заснувати власну студію і створити гру мрії, свою Final Fantasy. Саме ця легендарна jRPG-серія колись запалила в ньому любов до ігор. Команду Брош зібрав нестандартно, але щиро: сценаристку знайшов на Reddit, композитора — випадково почув на SoundCloud, а решта — колишні колеги з Ubisoft, молоді й палкі, які так само прагнули свободи й справжньої творчості. Його мета — не просто технічно вразити, а зачепити за живе. Він хотів створити гру, яка поверне відчуття магії з 90-х: великі пригоди, щемливі історії та музика, що залишається в серці. І він, бл*ха, це зробив!

9999/10

Зпіратив гру на торенті, бо зажав 1,5к грн, пограв один день... Наступний день: SHUT UP AND TAKE MY MONEY!!! Гра 10 шедеврів з 10!!!

Приїхала Анна Ярославна в столицю Франції, привезла сало і каже Генріху "поріж". Їм так сподобалось, що вони так назвали столицю Франції

Вау! Просто вау. Я навіть розбив скарбничку, щоб приєднатись до цього свята відеоігор! Здається, тільки Ісус Христос не зійшов з небес і не сказав особисто, що цю гру варто спробувати. От я й спробував. І скажу: це офігенна гра!

Це не схоже ні на що інше

Хоча... насправді гра нагадує все й одразу: двох Міядзакі одночасно, Final Fantasy за стилем і пафосом, королівську битву - бо герої тут буквально борються за виживання, і навіть Baldur’s Gate 3 - через систему табору та глибокі діалоги, а також багато інших культових ігор і фільмів. Але взято цього всього по краплі - як у фільмах Тарантіно, де з різних знайомих елементів народжується щось цілком нове й самобутнє.

Нова історія

Оце найкрутіше - непередбачувана, атмосферна, європейська історія. Давно вже не було такого, щоб я на роботі ловив себе на думці: «Ех, скоріше б вечір - пограю годинку-дві». І ця година - як епізод серіалу, після якого лишається післясмак. І хочеться ще.

Діалоги та герої

Хоч записуй. Дуже життєві. Особливо зараз, коли все, що відбувається в світі - відгукується особливо гостро. Герої - наче актори з дорогущого європейського фільму. Хотів пожартувати, що нарешті мені сподобався Паттінсон, але ні - тут усі персонажі живі та сильні. Жіночі образи... Чесно, в очах однієї супутниці хочеться потонути, а інша, здається, взагалі не ходить - вона буквально літає на своїй жіночності. Так, не жарт - літає!

Музика - мед!

Так, чорт забирай! Мої ADAM’и нарешті не просто збирають пил - вони співають! Музика ллється просто в душу. Це не просто фон - це повноцінна частина гри. Якщо з’явиться саундтрек - я перший, хто купить його за повну ціну. І не пошкодую ані копійки.

Геймплей

Він тут особливий. Важко описати, але дуже затягує. Покрокові бої, магія, комбо на кнопках - але фішка в механіці ухилення. Якщо зловити ритм - можна ухилитись від будь-якого удару. І це не просто красиво - це дає шанс перемогти будь-кого, якщо ти вправний. Система винагороджує уважність, не прощає помилок - але дарує шалене відчуття майстерності.

Порада

Грайте з французькою озвучкою. Це оригінал. І звучить вона... магічно. Атмосфера зростає одразу в рази.

Підсумок

Рекомендую всім. Навіть якщо не як гру - то як культурне явище. Такі проєкти не просто розважають - вони збагачують нас ізсередини. І це прекрасно.

Нечасто можна побачити ігри такого масштабу, які без перебільшення можна назвати витвором мистецтва. Купляв з думками, що гра можливо задушить мене так само як і Persona 5, але пролог дав зрозуміти, що це "дещо інше". Чудові живі персонажі, за якими цікаво спостерігати. Більшість часу не розумієш, що відбувається, і радієш як дитина, будуєш 350 теорій після того як певний персонаж скаже щось, що очевидно щось означає, але поки не має сенсу через сетинг оповитий таємницями. Анімації, графіка, акторська гра, сюжет, бойова система - все викликає захват, а саундтрек - взагалі окремий пункт. Довгих літ здоров'я Аліс Дюпорт-Перс'є, Віктору Борбі і фінальному босу саундклауда Лор'єну Тестарду.

Ця гра - справжня емоційна подорож. Вона вразила мене своєю барвистістю, яскравими деталями та неймовірно захопливим відкритим світом, у якому хотілося залишитися жити. Кожна локація, кожен елемент наповнені життям і красою, що буквально змушують затримати подих. Але за яскравою оболонкою ховається глибока, емоційно насичена історія. Гра сильно б’є по почуттях, змушує переживати за героїв, їхні рішення та долі. Вона постійно тримала мене в стані, коли одночасно захоплюєшся її красою й відчуваєш смуток: «Боже, як це сумно, як це гарно». Фінал став справжнім емоційним вибухом — настільки сильним, що я не зміг стримати сліз. Попри це, я залишився неймовірно задоволений грою. Це той досвід, який залишає слід у серці I would like Ukrainian localization of subtitles!