Rainbow Six: Siege увірвався в моє життя абсолютно несподівано і досить швидко. Я вважав цю гру похмурою і нудною, адже це повільний тактичний шутер, у якому не можна просто бігти і стріляти. Потрібно рухатися акуратно, вичікувати противника і так далі. Що ж, коли мені друг показав цю гру, я зрозумів, що ще ніколи так не помилявся. «Сіджуля» захопила мене настільки сильно, що всі інші мультиплеєрні шутери були засунуті в довгу шухляду столу до кращих часів. Rainbow Six: Siege це тактичний шутер від першої особи, в якому великий акцент робиться на гаджети різних персонажів. Кожен герой корисний тією чи іншою мірою на тій чи іншій карті. Ви маєте вивчити вміння кожного персонажа, зрозуміти, коли варто його пікати, і як правильно застосовувати вміння. Це вимагає чималої кількості часу і, повірте мені, дуже цікаво, адже що більше ви заглиблюєтеся в цю гру, то сильніше усвідомлюєте, що на деякі речі можна дивитися по-різному. Також у «Сіджулі» неймовірно приємно стріляти. Насамперед, це шутер, а отже стрільба тут зведена якщо не в абсолют, то до близького до нього значення. Кожна зброя, чи то кулемет, чи то штурмова гвинтівка, чи то карабін, чи то дробовик у руках відчувається просто чудово. Віддача приємно смикає руку оперативника, який стріляє, а деяка зброя так і зовсім відводить цю саму руку в небачені далі. Кожна зброя збалансована, і якщо у пістолета-кулемета є велика скорострільність, то на противагу цьому додана велика віддача, щоб зброя не перетворювалася на імбу. Урон зараховується просто чудово як у вас, так і у ваших супротивників. Усе залежить від калібру вашої зброї, дистанції, броні та бафів, які тут теж присутні. Але найбільше, як на мене, вирішують саме ваші руки. Потрібно знати карту, щоб розуміти, де варто зарашити, а де пересуватися навпочіпки і тихо, щоб противники не почули, адже бите скло і зламані дошки видають ой як багато шуму. До того ж, велику роль відіграє ваша реакція на супротивника. Навіть якщо ви помітите ворога першим, то не факт, що ви зможете його вбити. Можливо, саме ваш супротивник володіє найшвидшою рукою на дикому заході і наведеться на вашу модельку першим, через що ваша, здавалося б, виграшна ситуація піде за всім відомою адресою. Геймлейно гру можна розділити на дві частини: за атаку і за оборону, адже у кожної сторони є однакова кількість унікальних оперативників. Насамперед вам потрібно добре знати карти, а також оперативників, які підходять для кожної з них. Є, звісно, персонажі, які корисні практично завжди і скрізь, на кшталт Течера, Хібани або Терміта, але в більшості все ж потрібно знати, хто і де підходить. Наприклад, Ф'юз, пристрій, якого запускає кілька мін у кімнату через нетверду поверхню, чудово підходить для карти «Кафе Достоєвський», оскільки в цій будівлі безліч вікон і майже скрізь дерев'яна підлога, тож можна піднятися на поверх вище і поставити його пристрій. Водночас цей оперативник абсолютно не підходить для карти «Хмарочос», оскільки тут майже все з бетону, і прилаштувати девайс просто ніде. Але, мабуть, руки все ж вирішують найбільше, а вибір оперативника - чиста смаківщина гравця. А все тому, що кожна карта спроектована так, що в ній безліч підходів, виходів і переходів, кожен з яких ну ось просто ніяк не можна перекрити, тож десь ви, та пройдете. А вже після того, як ви вибрали героя і знайшли точку, до якої потрібно дістатися, відкривається величезний простір для тактичних маневрів. Можна акуратно просуватися, знімаючи камери. Та ще й до цього потрібно вибрати точку входу. Якщо будівля триповерхова, а контейнер із ворогами розміщений на другому поверсі, потрібно вибрати: зайти через перший поверх і повільно підійматися сходами, влетіти через вікно на другому прямо до супротивників і сподіватися на те, що вони не готові до такого нахабства, або ж пробратися на третій поверх і спускатися звідти. Ігровий процес за оборону стартує зовсім інакше. Насамперед, захисники ще на стадії вибору оперативника знають, у якій точці вони будуть оборонятися, а отже, можуть і оперативників підібрати відповідних. Вибравши оперативників, ми починаємо зміцнювати кімнату бронепластинами, яких у кожного гравця по 2 штуки. Можна забивати по шматочку стіни з кожного боку, можна забити повністю всю стіну, а можна не зробити нічого, адже деякі дегенерати заходять у гру суто постріляти, а тактика під час оборони це не для них. Крім цього, потрібно відстрілювати дрони, щоб вони не відсканували контейнер і особисто вас. Але будьте обережні, адже стріляючи по дрону, можна ненароком потрапити і в свого товариша, який може все зрозуміти і пробачити, а може і застрелити. Так, до речі, вбивство однопартійців тут можливе, майте на увазі. І ось ми заблокували нашу кімнату, розставили девайси і... А що робити далі? Знову таки, є купа різних варіантів розвитку подій. Особливо, якщо ви граєте з кимось у паті. Одна людина, приміром, лягає в найзатишнішому закутку і віддивляється камери. Якщо оперативники атаки не уважні, то ви зможете побачити їхнє місце розташування, а відсканувавши ще й дізнаєтеся, хто саме до вас іде. І ось поки одна людина виглядає ворогів - ви можете займатися чим завгодно. Можна залишитися на точці і, як ховрах, вичікувати ворогів. Багато хто називає цей ігровий процес занадто похмурим, а я ж називаю його тактично правильним, адже головне перемога. Так, я пролежу на одній точці 2 хвилини, і що? Я дочекаюся останнього противника, якому потрібно мене шукати, адже поки я на точці - він не може захоплювати об'єкт. Так ось, я дочекаюся його і візьму тепленьким, тим самим виграю гру. А є ж безбашенні, які носяться картою і відловлюють атакувальників на підходах до точки. Що ж, якщо удача на їхньому боці, то вони молодці. Якщо ж ні, то тим, хто обороняється, стає набагато важче захищатися, адже зайвий ствол відсутній. І тепер трохи про монетизацію. Якщо вам хтось колись сказав, що в «Сідж» неможливо грати без донату, незважаючи на те, що гра і так платна - женіть їх у шию, і більше ніколи не спілкуйтеся з цими людьми. Так, звичайно, ви можете купити собі донатної валюти і розблокувати за секунду абсолютно всіх бійців у грі, як зробив особисто я. Але якщо таке бажання у вас відсутнє - ви можете нафармити іншої валюти, яка падає в цій грі за все підряд, і вже потім купити будь-якого вподобаного героя. Те ж саме і з косметичними предметами: хочете - купуєте скінчики за реальні гроші, а хочете - фармите віртуальні. Ubisoft не обмежує своїх споживачів, за що їм величезне спасибі. Крім цього, є в грі так звані пакети, з яких може випасти будь-який предмет будь-якої рідкості, просто з різним шансом. Наприкінці кожного матчу вам нараховуються відсотки в певну шкалу. Після поразки півтора, а після перемоги два. У разі перемоги, прокрутиться спеціальне колесо, яке абсолютно рандомно може видати вам пакетик. Як на мене - чудово. Просто граючи ви можете отримати пакетик, з якого випаде косметичний предмет. Що ж я можу сказати в підсумку? Це цікавий, варіативний і скілозалежний проект, який затягне вас із головою. Звісно, якщо ви не боїтеся по 2 хвилини сидіти на одній точці, припавши оком до прицілу й чекаючи на загулялого супротивника. Особисто для мене такий геймплей - саме воно, а особисто «Сідж» став найбільшим відкриттям 2019-го року. Із задоволенням продовжу грати, адже більш ніж за 100 годин ще не набридло, що особисто для мене є показником успіху.