I am a fan of the Assassin’s Creed series because of its historical simulation and stunning graphics. Unlike many players, I actually enjoy the recent games, with Odyssey being my favorite. However, I have serious complaints about Ubisoft's approach. First, I strongly dislike how they distort history just to appease radical left-wing organizations, ignoring the wishes of the majority of players. But my biggest issue is Ubisoft's deliberate refusal to include the Ukrainian language, despite multiple player requests, petitions, and even having an office in Ukraine. Ubisoft provides localization for languages spoken by populations smaller than Ukrainians, yet they consciously ignore 30 million potential players, claiming it's "not profitable." This excuse is completely outdated in an era where AI-assisted translations allow for quick, high-quality, and cost-effective localization. I personally translate books in minutes using AI, achieving near-literary quality. To me, this is not just a business decision but a deliberate choice to ignore Ukrainian gamers. Whether it’s bias, indifference, or something else—this decision is entirely theirs. However, my negative review is my response to their disregard for my language and my people. If Ubisoft adds Ukrainian localization, I will gladly change my review to positive.

Однозначно одна з найкрасивіших ігор цього року. Ультимативна робота від художників Юбісофт. Мені ще сподобалось, що в грі можна змінювати сезони року. Це великий плюс для різноманіття і естетики. Любителям робити скриншоти така зміна пейзажів дуже сподобається, я і сам за 20 годин вже більше сотні кадрів зробив. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3450612577 Персонажі. Наое. Приємна, добра, відчайдушна, смілива і просто красуня :) Геймплей за неї більше схожий на «асасинський». Вона спритна, гнучка, добре паркурує, і, граючи за неї, потрібно більше використовувати стелс, бо розкидувати пачку ворогів складно. Ясуке. Я був одним із тих, хто сміявся, коли дізнався, що в AC Shadows буде «Чорний самурай». Але мій hate зник одразу ж, як тільки гра дає можливість пограти за нього і дізнатися його історію краще. Крутий він тип, приємний, файний, порядний, дисциплінований. Що мене найбільше підкупило, так це геймплей за нього. На відміну від Наое, Ясуке — тупо бик, вікінг, САМУРАЙ! В спритність і паркур він не вміє, та й це йому не потрібно, сила — його козир. Це такий кайф — викошувати пачки ворогів, і робить він це ефектно! Його сили вистачає, щоб відрубувати ворогам кінцівки. Розчленування і багато крові — мені більшого й не треба. Музика. Просто норм. Не шедевр, але свою справу робить добре. Чудово доповнює атмосферу Японії. Cюжет. Поки що те, що я бачив, — топ. Сюжетна історія цікава, і мені хочеться дізнатися, що буде далі. Радує велика кількість круто пророблених катсцен. У підсумку скажу, що AC Shadows — класна іграшка. Раджу спробувати. 6.5/10.

У мене в голові так насрано, що я сам не знаю, що думаю. Ну норм, гра прикольна. Всьо. Не всьо. Сподобалось грабувати замки за Ясука. Все ж таки історична правда з легким ароматом сценарної мастурбації. Нравиця. Технічно - нормалди. Але часом гра починає люто фрізити\статтерити. Рішення - перезапуск. Граю на майже максималках, можливо, тому і ловлю ці припадки, бо певно, вже вкрай охуїв. Але після перезапуску все грається плавно. Так що хай буде. Може прокляли, хз. Технічно як лотерея з інвалідністю. Отак. Грінд став трохи менш схожим на каторгу. Через нові фішки воно йде швидше. Та і взагалі контенту менше - десь 90% карти я зачистив за 20-30 годин. Вальсралла, Пеніссея вчись. Сюжет типове фуфло, напевно, хз. Я з першої ж секунди гри відчайдушно проскіпую його як тільки можу. Нічого не втрачаю. Нічого не чекаю. Жити стало легше, найс таймкіллер. Зате кров є. І її багато. Можна різати кусти, листя, бамбук, людей, банани. Жартую, не банани. Стильно, ефектно, бризкає - кайфи. Паркур нормалди зайшов на ура, всяко не такий поганий як в Міражі. Хоча персонаж іноді взагалі не розуміє, що від нього хочуть - то зупиниться, то кудись дьорнеться. Але добре хоч, що не впадає в кому при кожному стрибку як в міраґе. Є й прогрес. RPG складову підрізали. І це добре. Більше не треба сидіти з бубном, вибираючи між "+2 до урону по яйцям" і "-1 до прокльону на понос при повному місяці". Дерево навичок не схоже на таблицю Менделєєва. Нравиця. Стелс вперше справді є. Не просто сидіння в кущах, а щось ближче до логіки - тінь, трава, повзання, помічають як нада. Нравиця. На сеттинг мені, чесно, п0х. Середньовічна Японія - красиво, але як фон. (та і втомила вже вона) Я не фанат ні архітектури, ні культурних приколів з аніме\міфології. Але як картинка - працю на ура. Світ красивий, деталізований і... пустий. Якщо немає маркера - значить, там нема ні чорта. Ліс - це катастрофа. Темно, все листя, персонажа не видно, ти топчешся між деревами, як сліпий на мінному полі. І ще ця БЛЄДСЬКА темрява. Я реально думав поставити діз, але стримався. Хай живе нвідія з їх ігровими фільтрами… хоч якось вночі можна вижити(лайфхак вам, грошей за свою крутість не беру). Всіх благ. А я піду далі вибивати "пособія" з країни Сонця, що сходить і читати реп, торгувати тра.. занесло.

Це просто хороша гра. Це не шедевр і не жах, і такі ігри мають право на існування. Для мене гру витягнув геймплей за Наое, візуал та японська естетика. Це точно найкращий RPG Асасин, в якому я нарешті зміг повноцінно грати по стелсу. Настільки повноцінно, що більшість босів я міг ваншотнути, зробивши білд на приховані вбивства. Рекомендую додати гру у вішліст і придбати з хорошою знижкою, Юбісофт все одно ваші гроші вже не допоможуть, а там може і DLC випустять, і пофіксять декілька незначних, але неприємних багів

Black Lives Matter

Багато геймерів гейтили гру ще до релізу, переважно через чорношкірого самурая. Спільнота «скасовувала» гру, напевно, понад 10 разів. Але станом на зараз ми бачимо, що Shadows вже обійшла за продажами Origins і Odyssey, продавшись обсягом понад 2 млн копій за 2 дні, а в Steam рейтинг схвальних рецензій перевищує 80%. Вихід гри став подією, на яку чекали. Феодальна Японія була мрією фанатів яку нарешті втілили в Shadows: епоха Сенґоку з її самураями, шинобі (так, це ті самі ніндзя) та політичні інтриги. До речі гра, особисто мене, спонукає використовувати ту саму Вікіпедію, щоб дізнатися той чи інший факт часів феодальної Японії. Таким чином я дивлюся, що закінчивши гру, буду ще тим японоведом. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3451497128 Сюжет Shadows будується навколо двох стовпів – Наое і Ясуке, чиї особисті трагедії сплітаються в загальну нитку помсти, хоча з початку вони і перебувають по різні боки протиборчих таборів. Історія починається багатообіцяюче: шинобі, яка втратила все, і самурай, який шукає своє місце в чужій країні, стикаються з ворогами і долею в розпал війни. Персонажі самі по собі є сильною стороною гри. Наое – зірка, чия харизма і стиль чіпляють з перших хвилин. Її шлях шинобі втілює найкраще, що серія може запропонувати. Ясуке ж – фігура суперечлива. Його реально існуюча історична основа інтригує, а сила вражає, але в оповіданні він губиться, стаючи скоріше гучним відлунням, ніж рівноправним героєм. Їхня взаємодія могла б стати сполучною ланкою, але вона занадто рідко виходить на передній план, залишаючи дует якимось роз’єднаним. Виходячи з вищезазначеного, ігролад Shadows будується на контрасті двох героїв, кожен з яких пропонує свій підхід до хаосу феодальної Японії. Ігролад за Наое повертає серію до її коріння – її арсенал стане справжнім подарунком для любителів стелсу: гак-кішка відкриває нові шляхи по дахах і стінах, даючи змогу підніматися туди, куди неможна дотягнутися. Можливість лягати на землю взагалі все змінює: тепер можна повзати у високій траві або ховатися під мостами, уникаючи очей варти. Використання світла і тіней додає тактичної глибини: гасити ліхтарі, ховатися в темряві або заманювати ворогів у засідку стає цілим мистецтвом. Раніше на це наголос ніхто не робив, а тут він вийшов дуже доречним. Кожен рух плавний, паркур відточений до блиску – стрибки з висоти, ковзання схилами, стрімкі ривки між укриттями. Бій став глибшими: точкові удари в шию, приховані атаки з повітря, кидки кунаїв. Ясуке йде іншим шляхом, втілюючи міць і прямолінійність. Його стиль – відкриті битви, де катана зі свистом ріже повітря, а вороги падають під натиском сили. Здатність пробивати захист, витримувати більше шкоди і розкидати супротивників у ближньому бою робить його грізним на полі битви. Бої видовищні: натовпи солдатів оточують, сталь дзвенить, кров ллється (причому дуже багато крові). Є навіть моменти несподіваної радості, коли його груба міць перетворює хаос на керовану різанину. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3454886184 Відкритий світ підлаштовується під обидва стилі, пропонуючи щільну карту, позбавлену порожнечі минулих частин. Система дослідження через шпигунів порадувала: замість звичних вишок гравці самі добувають інформацію, відкриваючи локації через розвідку. Хоча вишки нікуди не поділися, але тепер вони більше служать для швидкого переміщення і все. Вивчати все потрібно безпосередньо самому. Це додає осмисленості кожному кроку, змушуючи відчувати себе частиною світу. Зміна сезонів – ще одна фішка, яка ще й безпосередньо впливає на стелс-складову: осіннє листя зрадницьки шарудить під ногами, зимовий сніг уповільнює пересування та лишає по собі сліди, а весняні дощі, напроти – розмивають їх. Ці деталі впливають і на тактику: ховатися легше в тумані, але складніше атакувати в заметіль. Що не сподобалось особисто мені – це симулятор будівництва власного табору-хаба. Я взагалі не люблю симулятори містобудування. Хоча для розвитку «своєї хати» тут необхідно натиснути кнопку «покращити» якщо є відповідна кількість відповідних матеріалів. Самі будинки функціональні та відкривають доступ до нових можливостей, на кшталт збільшення мережі шпигунів або прокачування персонажів. А ще на своїй території можна влаштувати справжній зоопарк! Не знаю щодо червоних панд, не зустрічав, але усіляких сіба-іну завести можна. Візуальна складова Shadows – це справжній тріумф, який захоплює з першого погляду. Феодальна Японія оживає в кожному пікселі: бамбукові гаї колишуться під вітром, осіннє листя падає з дерев, створюючи золотистий килим, а туман огортає гірські вершини, надаючи пейзажам містичної глибини. Деталі вражають: віддзеркалення у воді, шелест листя, дим від багать, що здіймається в холодний ранок. Зміна сезонів відіграє свою роль і тут: весняні квіти сакури контрастують із суворою зимовою білизною, а кожен цикл додає світу жвавості та реалізму. Це не просто тло, а ціла подорож у часі, де кожна локація дихає історією та красою. Наче перед нами чотири зовсім різні карти, а не одна. Атмосфера підкріплена ретельним опрацюванням. Замки з їхніми дерев’яними стінами і черепичними дахами, села з солом’яними хатинами, поля битв, всіяні слідами битв – усе просякнуте духом Японії XVI століття. А японське озвучення ще сильніше підсилює занурення у цей світ. https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3453091178 Shadows радує не тільки красою, а й несподівано гідною оптимізацією. Масштабний світ з його замками, лісами і динамічною зміною сезонів не призводить до катастрофічних просідань, а одиничні баги майже не псують враження. Технічна стабільність відчувається: текстури не ламаються, моделі не глючать, а завантаження не змушують нудитися в очікуванні. Assassin’s Creed Shadows – це сильний ігровий досвід. Для тих, хто мріяв про Японію в Assassin’s Creed, це бенкет для очей і рук, особливо якщо стелс ближчий за галасливі битви (на кшталт мене). Для тих, хто чекав нового слова в серії, залишаться питання: занадто багато знайомого, занадто мало сміливості. Це не пік франшизи, але й не провал – скоріше, витончений уклін історії та фанатам, що залишає надію на майбутнє. Тіні Сенґоку ваблять, і в них варто зануритися.

одна з кращих частин Assassin’s Creed за всю історію серії. we are so back!

Game is great, but please add Ukrainian. 7 годин за одну сесію і це тільки початок. Чудова гра, мені подобається.

It's good game in 6 hours of playing, I hope further will be the same. But please add Ukrainian subtitles in this game, because I want to hear Japanese voice and read Ukrainian subtitles to better atmosphere

Начитавшись відгуків і надивившись оглядів чекав повного шлаку, а на ділі отримав для себе кращий ассасін нарешті про асасіншу за остані роки. Це на голову вище тих рпг висерів типу Оріджін, Одісеї і Вальгалли, награв поки не так багато, але вже бачу цікаві діалоги і катц-сцени аля Тарантіно з прикольдесною бойовкою. Але це поки граю за Наоє, вона це просто любов і можливо стане на одну ступеньку з Ецио і Едвардом по цікавості. За Ясуке нічого сказати не можу бо його дуже мало і якщо чесно не хечеться за нього грати, він наче лишній. Для закінчених фанів відсасина як я - рекомендую. Це можливо найкраще що може видати нинішня Юбісофт, вийшло те саме що і з The Lost Crown, чекав гівна, а отримав цукерку. Тут ще шикарна музика і можна купу тваринок погладити що є великим плюсом. Ну і ще типу свою базу можна строїти, якщо це хоть комусь цікаво . P.S. руки цілував челу який постійно наводить камеру в катц-сценах на голі ноги Наоє і її задню частину при поклонах (це також схоже на Тарантіно, видно з кого брали надхнення).

Я вважаю що юбісофт нарешті змогли. В порівнянні з вальгаллою та одісеєю це більш наближено до класичного асасіна, як не крути.

За оптимізацію окремий лайк, чудово працює на Steam Deck. Пізніше напишу розгорнутіший відгук.

Темний, як ніч, самурай Біжить, кричить, трощить черепи канобою, Поки шінобі розбирається з вартою

Я, звісно, не вмію бачити майбутнє, але на реліз Assassin’s Creed Shadows чекав ще після проходження першої частини. Бо в далекому 2007–2008 роках для мене Асасини були ніндзями, а звідти напрошувався японський сетинг. Я майже не дивився промо-відео по цій грі і знав лише, що в нас буде два грабельних персонажа: шінобі Наое та самурай Ясуке. Одразу напрошується аналогія з Assassin’s Creed Syndicate, де були Джейкоб та Іві Фрай, але якщо там обидва і добре билися, і круто скрадались, то тут… насправді так само, але є нюанси. Ясуке доволі неповороткий: у нього немає гака-кішки, а мотузки, на яких сушать одяг, не витримують його вагу. Зате битися за нього легко — завдяки більшій кількості здоров’я та аптечок. Наое без проблем може дістатися будь-куди, але коли справа доходить до боїв, то стає складно. Якщо 2–3 противників ще можна перемогти без проблем, то коли їх 10 — відкривається справжня складність. А ще є броньовані самураї, яких колупати треба дуже довго. І якщо ви не зупинили ворога, який оголошує тривогу, то чекайте ще важке підкріплення та подальший розшук по всьому регіону. Однак при бажанні всіх можна розкласти і за Наое — якщо не забувати про спорядження та напарників, які стають доступними під час проходження сюжету та побічних квестів. Я грав на найвищій складності, і там у вас забирають можливість убивати ворогів одним точним ударом прихованого клинка. Принаймні якщо ви націлилися на важкого противника. Знаю, звучить дивно, але грається це краще, ніж просто підходити до всіх зі спини та вирізати. Якщо увімкнути ваншоти — ціла гілка прокачки просто втрачає сенс. До того ж вороги не завжди тупі — принаймні не сліпі й можуть вас помітити, якщо ви піднялися на дах будівлі. Але так само будуть тупити, якщо побачать тіло побратима в калюжі крові. Візуально гра виглядає неперевершено. Оглядати локації на точках синхронізації — одне задоволення. У грі повно різних деталей, які можуть вам сподобатися, якщо ви бодай трохи цікавились феодальною Японією. Одна з моїх улюблених активностей — це зачистка замків, де треба вбити певну кількість сильних самураїв, щоб забрати скарб. Окрім цього, в грі повно інших занять, які також відкривають нові побічні квести, що супроводжуються крутими катсценами. Чого я не бачив або бачив дуже мало в тому ж Привиді Цушіми. Assassin’s Creed Shadows — це не про сюжет чи цікаві квести. Це про дослідження великого відкритого світу й розкриття всіх можливостей двох головних персонажів через прокачку навичок і спорядження. Все це вимагає чимало часу й затягує, бо майже завжди я хотів повернутися сюди, щоб зачистити ще один «аванпост», пройти випробування і непомітно намалювати тваринку. Якщо у вас є декілька десятків годин вільного часу і вам подобається японський сетинг, то Assassin’s Creed Shadows дійсно варто спробувати. Сподобався огляд? Завітай до моєї спільноти та підпишись на куратора, щоб не пропустити інші огляди — https://steamcommunity.com/groups/bizzarereviews

Я завжди був тим самим, хто хейтить сучасних Юбі за їх ігри, бо не розумію як можна було ось так повернути не туди і втратити більшу частину лояльної аудиторії. Щоб краще зрозуміти “ворога” зсередини, влаштував собі марафон останніх п’яти асасинів і тепер можу впевнено сказати що я… буду сумувати. Мабуть, найбільш скандальна частина із серії. Яких тільки звинувачень не було в бік цього проєкту і до розробників, але все ж вона вийшла, хоча і зазнала певних змін в релізній версії. Перш за все хочу передати привіт людині, що вирішила не додавати сюди Лейлу і “вихід з Анімуса”. Ти - Легенда! Дай тобі Бог здоровля та жінку/чулувіку бОгатого. Отже, найбільшої зміни, порівнювано з минулими частинами, зазнав геймплей. Тепер в нас головних персонажів не один, а двоє і вони кардинально відрізняються один від одного. Якщо коротко, то Наоє - жінка-асасин, яка любить завжди перебувати в тіні, вільно володіє паркуром і здатна легко вирізати ворогів по черзі. Ясуке - повна протилежність. Якщо Наоє вся така тендітна і граційна лебідка, то Ясуке - важкий танк, який нищить все на своєму шляху. Буквально one man army. Спеціалізація Наоє - проникати по-стелсу на територію, знищувати ціль і безслідно зникати. Ясуке просто ж вибиває будь-які ворота, наводить суєту, розбиває військо, розбиває інше військо, яке прийшло на допомогу і потім переходить до самого завдання. Відчуття керування за обох дуже різне, але воно точно не таке дубове і паршиве як в Mirage. І найкрутіше, що ось ця різниця між персонажами відчувається буквально у всьому і завжди. Наприклад, стрибок віри робить лише Наоє, а Ясуке просто падає і ловить хребта; Наоє швидко пересувається по дахах, Ясуке постійно хоче впасти з них і погано тримає баланс, жоден натягнутий канат не може витримати ваги Ясуке. І ось таких дрібних нюансів повно. Видно, що розробники підійшли до цього з креативом. Раз вже заговорив про дрібніиці, то саме цим гра найбільше здивувала. Основною претензією до міфологічної трилогії був величезний, але абсолютно пустий і мертвий світ, хоча і дуже мальовничий. Японія, на початку, здається такою самою, а на додачу ще й бісить своїми непрохідними зарослями. Якщо в Odyssey можна було вільно лазити по будь-яким поверхням, то в Shadows вже так не вийде. Маршрути потребують планування. Відчуття наповнення світу приходить у другому акті, коли відкривається Ясуке. Якщо пересуватися по місту, то видно як на нього всі дивляться, лякаються його розмірів, діти тикають пальцями і біжать до батьків, самураї зупиняються і кланяються. Та навіть якісь рандомні волоцюги на рандомній дорозі під час пограбування зупиняються, дивляться на здорованя, хтось віддає честь і лише після цього продовжують займатися своїми брудними справами. За Наоє, якщо в стелсі вбити когось і потім тіло знайдуть, то буде тривога. Варта почне пошуки і може підійти до нас запитати чи нічого ми не бачили, тоді постане вибір: говорити правду чи збрехати. І саме ось таких маленьких дрібниць тут багато. Це ще не рівень RDR2, але це вже щось. Кілька слів про механіки. Прокачка в кожного персонажа через власне дерево навичок, при чому це не старі +5 до захисту, +2 до атаки. Від цього відмовилися і за це лайк. Самі ж навички мають ранги, які відкриваються від кількості закінчених активностей, тому грінд присутній, але не в таких промислових масштабах як раніше. Автолевелінг ворогів на місці. Баланс в грі є і він не зламаний як це було в Odyssey. Апгрейд зброї та обладунків відповідно до рівня персонажа за місцеву валюту. Будування власного хабу приблизно як в Valhalla, але тепер це не шаблон ландшафтного дизайну, а чимось схоже до Sims. Все просто і сердито. Гріх не відмітити динамічну зміну пір року та погоди. По-перше, це дуже красиво, бо це не просто накладання якогось візуального фільтру, а по-друге - це впливає на геймплей. Наприклад: взимку персонажі повільніше пересуваються через сніг; більшість водоймищ замерзають і їх краще перевіряти перед стрибком віри; під час грози вороги гірше чують персонажів. Після такої реалізації хочеться впровадження такої фічі і в інших проєктах з відкритими світами. Стелс тепер реально схожий на стелс. Наоє може не лише ховатися у кущах, а і повзати в високій траві і навіть робити перекати лежачи. Якщо обрати вищий рівень складності стелсу, то вороги починають думати, а не просто існувати і чекати своєї смерті. Так, наприклад, якщо Наоє помітять перед самою спробою вбивства, то атаку буде заблоковано і почнеться бійка. Через особливості архітектури Японії, вільно лазити по ній не вийде, тому в грі додали людину-павука кішку (гак), яка додає більше мобільності. Якщо ж ліньки всім цим займатися, то беремо Ясуке. Він взагалі не знає, що таке стелс і його “приховане” вбивство - це відбити голову биткою або підняти катаною жертву вище себе. Більшість завдань можна виконувати будь-яким персонажем на вибір, персональних лише кілька. Спочатку сильно не вистачало птаха, яким робилася уся розвідка в минулих частинах. На заміну дали “відмацький зір”, але і він сильно занерфлений. Його використовувати можна лише для того, що бачити та відмічати ворогів за стінами і лише на коротких відстанях. Як на мене, то це плюс, бо додає більше імерсивності, особливо, якщо грати з режимом дослідника. В цьому режимі на карті не малюються маркери завдань, а є лише опис потрібного місця. Так, є можливість відправляти розвідника, але їх кількість обмежена і вони потрібні для збору ресурсів, яких постійно не вистачає для будування хабу. І саме тут будуть корисні точки синхронізації, щоб з висоти оглянути територію і знайти потрібне місце. А що робити, коли треба знайти потрібну людину, а жодних слідів нема? Логічно, що запитувати в прохожих і просити допомогу. Ось Вам і “н’ю дженерік імерсів сім”. А тепер трошки мінусів, бо що це за Асасин в якому прекрасно все? Не можна змінювати час та пори року, що часто дуже ускладнює ігровий процес. Якщо до головної і сайд гілок сюжету питань нема, бо це той самий асасин, де є список цілей, то звичайних активностей стало менше, але їх якість, мабуть, найгірша в серії. Всі активності це буквально пошукай папірці на території храму, поплескай в ма-ма-малесенькі долоньки і QTE. Дякую, що на повну прокачку їх не треба усі збирати. Ба більше, не знаю чи це плюс, чи мінус, але на платину навіть не треба всі точки синхронізації відвідати. Перший асасин, де не треба пилососити всю карту. Ну і ще, при всій повазі, португальсько-японський реп в деяких кат-сценах явно був лишній. У підсумку можу сказати, що, особисто для мене, це точно найкращий Асасин серед останніх в серії. Щоб там не було з Юбі, в цієї серії всеодно буде велика фанбаза, яка хоче просто після роботи ввечері сісти та, замість медитації, взяти пивко, увімкнути шикарну картинку, пофармити аванпости кілька годин, трішки дрочильні, трішки грінду і так 5 днів на тиждень, і так аж до виходу наступного Асасина. Це гра точно не для всіх. Це гра, кому не хочеться сильно розбиратися в механіках і в сюжеті, хоча сюжет в Shadows справді цікавий та інтригуючий, хоч місцями і передбачуваний. Звичайно, після міфологічної трилогії, цей сюжет як ковток свіжого повітря, а на додачу ще й цікаві персонажі з розкритими історіями. Навіть образ Ясуке ідеально вписався в лор гри. Якщо до цього часу Вам ще не набридла Японія з самураями і хочеться чогось, що нагадує Ghost of Tsushima, то однозначно варто спробувати, тим більше вона не така затягнута як Valhalla і не потребує стільки часу на проходження. Можливо, було б краще, якби Юбі змінили назву і просто випускали конвеєрну гру в такому сеттингу, тоді б і питань було набагато менше в тру адептів перших частин, але маємо те, що маємо. Я сприймаю всесвіт Асасинів як серію ігор Final Fantasy, де кожна гра - окремий, незалежний продукт з якимись спільними рисами, але зовсім не пов’язані між собою. Сподіваюся, що доживу до моменту кросоверу, де всі асасини зберуться і в епічній битві будуть міситися проти Таноса, якщо до того часу розробники не стануть банкрутами.

Справжня сміливість полягає в тому, щоб жити, коли потрібно жити, і померти, коли треба померти. Чудова гра, яку доповнює гарна історія. Естетика Феодальної Японії просто закохує в себе. Візуал неймовірний, зі змінами пір року, який занурює тебе ще глибше в цю пригоду. Варіативність геймплею не дає занудьгувати, і дає тобі вибір між тим, ким хочеш бути "Шінобі" чи "Самураєм". Тіні варті своєї уваги! Рекомендую. P.S. пачку рису Юбікам, заслужено...

Так і не розібрався де можна вивчити Расенган

Я рекомендую пограти але купувати тільки на розпродажі, тому що це погана гра але дуже гарний таймкіллер. Насамперед на всю гру тільки дві механіки - ходьба і бійка. Це все що Ви будете робити всю гру. Цьго достатньо для лінейної гри на 10 годин але до сльоз мало як що мова йде про гру на 100 годин + Всі інші механіки які навідь були в попередніх іграх були або викинуті або кастровані. Нема грабунку як в попередньому асасині, немає розвідки за допомогою сокіла, стелс та паркур порізані майже в нуль. Стелс порізаний перш за все через відсутність розвідки і як результат будь якого планування, паркур через те шо по одноповерховим японським халупам особливо не попаркуриш. Нема навіть якоїсь вбудованної настільної гри як встар варс аутловс. Про якісь нові механіки я промовчу. Нуль. Так само подається сюжет, хаотично та фрагментарно. Все крутиться навколо ліквідації цілей. На початку квесту балакуча голова дає тобі список тих ворогів яких треба знайти та вбити. Всі ці цілі різного рівня. Тому як що першу жертву ти вбиваєш та пам'ятаєш на шо, тому шо вона одного з тобою левела на момент прийняття квесту. То наступну ціль ти будеш вбивати через п'ять левелів, і на шо, якого, та в чому ця ціль винна ти вже забудеш. Через таку форму подачі інформації я вже через 15 хвилин після проходження гри забув про шо вона була... Ну окрім сюжетів основних героїв. Чому я рекомендую в цю гру пограти - вона дуже красиво виглядає і дуже приємно грається. Гарні анімації, брутальні добивання, графіка на висоті. В цій грі приємно проводити час. Але крім цього.... Порожнеча.

Графіка 10/10 Історія 8/10 Геймплей 8/10 Оптимізація 10/10 Середня оцінка 9/10

Мої очікування від цієї частини були максимально низькими. Ubisoft уже давно стагнує, годуючи гравців низькосортним ла*ном у привабливій обгортці. А інколи навіть і обгортка жахлива, як у випадку зі Star Wars Outlaws. Однак вихід “Міражу” давав мені певну надію, адже ця гра частково повернулася до витоків серії, подарувавши мені чудовий досвід “асасинського” ігроладу. А Shadows на додачу ще й обіцяла перенести у глибоко коханий мною сетинг стародавньої Японії. Та й купа переносів задля полірування гри вселяли обережний оптимізм. Тож усі зірки зійшлися і я вирішив пройти цю гру на релізі. І після повного проходження гри я готовий визнати, що не дарма дав проекту шанс. Якщо Assassin’s Creed Shadows стане фінальним акордом “Юбіків” у тому вигляді, у якому ми їх знаємо, то це буде достобіса класний акорд. Краще у своєму поточному стані вони б точно не зробили. В центрі історії молода дівчина на ім’я Наое. Її поселення атакує правитель Ода Нобунага і знищує його майже під корінь, намагаючись захопити, а рідного батька вбиває невідома група людей у масках. Тато встигає передати дівчині прихований клинок асасинів і купу запитань, на які дівчина буде пробувати знайти відповіді самотужки. Му*аки в масках також забрали невідому дерев’яну шкатулку із цінністю всередині, яку батько просив охороняти за будь-яку ціну. Тепер Наое нічого не залишається, окрім як стати на шлях помсти. Вона буде шукати нових союзників і розплутувати клубок таємниць, по одній зриваючи маски з невідомих людей. Одним із її союзників стає чорношкірий самурай на ім’я Яске. Спочатку він має зовсім інше ім’я - Діогу. Він колишній раб, якого в морі підібрали португальські місіонери, що вирішили принести християнство на японську землю. Разом з ним священники приходять до лорда Нобунаги, аби прохати про можливість вільно пересуватися країною. Діогу припадає до душі правителю, а тому він дає дозвіл португальцям в обмін на Діогу. Він щось роздививився у ньому, а тому відправив вчитися самурайській майстерності. Через певний час Діогу, який змінив своє ім’я на японське Яске, стає першокласним самураєм і ледве не правою рукою лорда. А потім усе закручується та заверчується і чоловік об’єднується з Наое аби разом переслідувати невідомих в масках. В цілому, основна сюжетна гілка - це класична для “Юбіків” історія про помсту. Але вона приправлена такими класними деталями, що мені навіть сподобалося. Наое - це дуже приємна дівчина, якій волею випадку доводиться стати месницею. Однак в той же час вона залишається приємною та відчайдушною дівчиною з добрим серцем, яка з радістю допоможе стражденним навіть ціною власного здоров’я. Так її вчив батько. До Яске у мене був певний скепсис. Але рівно до тих пір, поки мені не дали посмакувати його історією. Він дуже добре прописаний. Приємний та дисциплінований чолов’яга. Вихований та чемний. Слідкувати за тим, як він намагається стати самураєм наперекір усім обставинам - одне задоволення. Він з великою повагою ставиться до японців та їх культури. Не просто живе серед них, а намагається стати одним із них, чим викликає велику повагу у місцевих. Ну а взаємодія цих двох просто шикарна. Коли один сумнівається - інший підтримає. Коли один готовий здатися - інший візьме тяжку ношу на свої плечі. А інколи вони просто зупиняться і мріють. Це не шедевр сценаристики, але написано досить кльово як для блокбастера. Геймплейно перед нами також два геть різні персонажі з діаметрально протилежними підходами до вирішення поставлених завдань. Яске - типовий самурай. Він не шарить за паркур та стелс, але у відкритій сутичці йому немає рівних. Своєю великою катаною він розкидає ворогів направо і наліво, а якщо щось не виходить - в хід йдуть лук та аркебуза. Він витриваліший і більш дамажний. Такий собі дуболом. Є сильний та слабкий удари, блок та відскок. Цього більш ніж достатньо для комфортного ігроладу на високому рівні складності. Адже ворогів досить багато і кусаються вони боляче. У них є звичайні атаки, серії атак атаки, які неможливо заблокувати. Кульмінацією цього простого набору є битва з будь-яким босом самураєм. Виходить дуже видовищно, особливо коли опануєш бойову систему на 100%. А от геймплей за Наое - це те, за що я ніжно люблю серію Assassin’s Creed. Це стелс-екшен в чистому його вигляді. При чому, зроблений доволі якісно. В налаштуваннях я вибрав складний рівень стелсу та ваншот з прихованого клинка, аби було канонічно. І так, гра дозволяє увімкнути цей параметр. І це тупо роз*йоб.

• Тепер вороги піднімають голову вверх. Якщо ви голосно бігаєте по дахах - вони вас почують, а після цього і побачать;
• У тінях вони погано вас бачать, а тому треба гасити велику кількість джерел світла. Однак вороги це не ігнорують. Якщо світло згасло - хтось піде перевіряти і запалить його заново;
• Цивільні, яких повно у місцевих фортецях, доповідають супротивникам про те, що щось тут не так і вони б’ють на сполох;
• Вороги реагують на тіла своїх побратимів, а тому їх треба переносити та ховати.

Усе це та безліч інших аспектів потрібно тримати в голові, рухаючись локацією і знищуючи ворогів по-одному. Для цього у Наое є ціла купа засобів. Тут і прихований клинок; і дзвіночок для відволікання ворогів; і кунаї для дистанційного знищення і димові бомби, аби втекти з місця подій, якщо вас запалили. Окрім того Наое перша з асасинів, хто навчився не тільки навприсядки рухатися, але й плазувати на животі, що дуже корисно, адже ховатися тепер можна навіть у високій траві і свистом заманювати до себе ворогів. Можна качнути спеціальний перк і ховатися у воді, дихаючи з-під неї через бамбукову трубку. Коротше кажучи, простір для стелс-маневрів тут колосальний і я кайфував від кожної зачистки аванпосту як вперше. Неймовірні емоції. Але навіть якщо дівчину помітили - вона не стає беззахисною. У неї є зброя в руках і вона готова нею користуватися. На вибір є танто, яким можна дуже швидко наносити слабкі атаки; є кусарігама, що дозволяє ефективно контролювати натовп, адже б’є по площі і катана, яку можна вважати ідеальним балансом між цими двома видами зброї. Нехай атаки Наое і не такі сильні, але завдяки її грації кожна бійка переростає у справжнє видовище. Вона нагадує танець серед ворогів і завершується прекрасними добиваннями. Досліджуючи відкритий світ переключатися між цими персонажами можна в довільному порядку. Навіть в сюжетних квестах нам майже завджи даватимуть вибір, як ми хочемо пройти цю секцію: тихо чи напролом. Чому “майже завжди”? Бо є квести, присвячені конкретним персонажам, але їх меншість. Бл*дь… Символи закінчуються. Візуально перед нами одна з найкрасивіших ігор сучасності. Художники Ubisoft ультонули і видали шикарну картинку. Купа ефектів, прекрасні пейзажі, неймовірна робота з освітленням. Приємно просто рухатися локаціями і розглядати усе навколо. Анімації приємні. В більшості катсцен є ніфігова постановка. Від деяких навіть мурахи йдуть по шкірі. Лицьові анімації основних дійових осіб на найвищому рівні. За технологію волосся в катсценах зщнімаю капелюха. От тільки катсцени ці якогось біса в 30FPS, але це вже якось можна пережити. Музика - нічого особливого. Приємна, але не більше. В пам’яті не відкладеться. А от японська озвучка - це просто шик. Емоції передає на найвищому рівні. Я вчергове переконався у тому, що потрібно грати в ігри, а не в твітер. Поки там “базовички” воюють з “лівачками” стосовно того хто правий, а хто ні - я насолодився хорошою пригодою. Так, це не шедевр, але я отримав свої емоції і про витрачені гроші не жалкую. Контент у цьому проекті розмазаний по великій карті і це, мабуть, найбільший її мінус. Якби ігровий світ був вчетверо менший при тій же концентрації контенту - це був би шедевр. А так просто хороша гра. Якщо вагаєтеся - почекайте знижок і пробуйте. Воно того варте. Ну а я дякую Наое та Яске за цю пригоду і з нетерпінням чекатиму на DLC.

Для чого робити таку неадекватно здорову карту а ще насрали цими вишками

Пограв пару годин, в цілому всим задоволений окрім відсутності українських субтитрів. До питання канон чи не канон, це як порівнювати автомобілі 1980 і 2025 року... Я грав в кожен асасін посинаючи з далекого 2007 року... кожна гра серії відрізнялась від попередньої, і я вважаю що саме за це ми її і любили. Чи правильно зробили юбіки що до переходу до екшенРПГ - думаю так. Звісно гра перестала бути пригодами Альтаіна, та Енцо... але від цього вона гіршою не стала. PS: ще з першої частини хотів пограти за шинобі =)))

Це та гра, яку я чекав. Мені дуже зайшла свого часу Одиссея - THIS IS SPARTA!!!!!!. А тут мені подобається японська культура: самураи, ниндзя, сакури, катани і все таке. Від мене особистий рейтинг гри 9/10. 9 балів - бо трохи дерев'ні анімацйіі обличя. А так... Дуже гарна гра. Тому якщо вам зайшли Одиссея або Вальгала, Япония вас точно не розчарує - тут геймлей ще складніше. Але саме геймплей за НАОЕ мені сподобався набагато більше, ніж за Ясуке. Ніндзя наше все :))) Відчуваєшь себе реальним синоби. Чого дуже не вистачало у тій ж Одисеі. З приводу Ясуке - ну таке собі. Мені не подобається гра за нього. Взагалі. Хоча, може комусь і зайде. Хоча я впевен, що Наое буде у топі вибору гравців.

Для мене ця частина стала найгіршою в серії. Навіть не знаю, що й казати. Персонажі шаблонні, не цікаві. З ними не було жодної події яка б запам'яталась та стала б знаковою (як сцена з Еціо та його братом на даху або взаємодія Конора з батьком). Їх історії це самі типові та остогидлі самоповтори попередніх асасинів (причому навіть обидва ГГ, як виявилось, сюжетно дублюють друг друга). Сюжет в цілому... а він взагалі є? Кожна частина серії була про те що є група поганців, яких ми винищуємо одного за одним, але в межах цієї концепції розвивались якісь окремі цікаві (інколи не дуже) історії. Тут ми маємо велике коло злих поганців і ще купу маленьких кіл з "поганчиками". В попередніх частинах були повторюванні генеративні квести для фарму, де діалоги ліпились із банку заздалегідь записаних реплік. Тут же половина розмов сприймаються як такий генерований контент. Щодо геймплею - вся гра це просто - кинь розвідника на мапу, прийди на місце, поговори потім вбий / вбий одразу / вбий тут і потім іди на іншу точку щоб вбити. Так, є багато різноманітних інструментів, більш-менш нетипова для серії бойова система у Ясуке (окрім перків - там все те що і у оріджінс - вальгала). Але мотивації користуватись усім цим особливо не має. Пропригати по дахах за Наое завжди швидше та легше. Сторонні активності - грінд чотирьох типів. 1. Прийди до торгівця і купи щось / прийди в місце і вкради щось / зустрінь сценку у світі та подивись на неї з кущів / прийди в храм помолись, бідбери сувій / поклади яблучко біля статуї (ніяких зусиль, просто втрата часу на пошуки. Прикручено трохи сюжету який не дає ніякого задоволення). 2. Постріляй з лука по мішеням поки їдеш на коні (тільки тут стріляв з лука на коні, бо більше ніде ця механіка не потрібна). 3. QTE медитація. Ну тут приємна музика, прикольна стилізація світу навколо і трошки сюжету при перших медитаціях. 4. Гробниці. Майже всі душні, але на відміну від попередніх частин тут навіть лор Іссу не навалять і нема прикольного дизайну оточення. Окрема міні претензія - сюжет сучасності. Хтось його любить, хтось ненавидить. Але в цій частині він взагалі щоб шо? Просто рандомний текст на початку, та розмова злої та доброї голограми ні про що в кінці. І два рази трошки історій тамплієрів/асасинів які в принципі констатують інформацію яка і так отримується гравцем протягом гри. Записки з місцевого "батл пасу" це могло б бути цікаво, якби не обмеження на їх отримання (очки бп дають за завдання які можна виконати тільки 4 на тиждень. І частина завдань стає доступною до виконання тільки після певного просування по рівню і сюжету, а завдання падають рандомно. Перші ДВА тижні гри я міг виконувати тільки два завдання максимум. Отже до повного проходження всіх завдань у грі я закрив тільки одну з двох глав). Ну вже або приберіть цей рудімент із сучасністю, або якось нормально його переробіть. Коротше, це тотальне розчарування. Гра про самий очікуваний мною сетінг вийшла найбільшим сміттям в серії, в яке я тільки грав.

Assassin`s Creed Shadows це одна з не багатьох ігор від Ubisoft що насправді вийшла добротною та якісно. 1. РПГ аспект не душить. 2. Баланс доволі непоганий але були два випадки коли урон суттєво не наносився, а мене виносили з пів тики. 3. Варіанти відповідей цікавий експеримент але не на постійну основу для цієї серії ігор. 4. Вибір складності також цікавий аспект але не те що треба. Хоча і додали "Кошмар", але ця складність для мене легка. У висновку скажу, гра варта уваги та проходження, бо вона краще за Odyssey та Origins бо на мою думку ці дві частини (Odyssey та Origins) найгірше шо коли-небудь робили Ubisoft. На цьому все. Слава Україна

Good Game)

cedgth